Монополія на відкуп: чому ВАКС заблокував три мільйони Качного, але пропустив пів мільярда Пашинського

За лаштунками гучних мільярдних угод у справах щодо топкорупції формується небезпечна юридична колізія, яка здатна змінити саму суть антикорупційного правосуддя в Україні.

Йдеться не лише про суми штрафів чи компенсацій, а про фундаментальне питання: хто саме стає розпорядником коштів, зібраних іменем держави. Зараз судова система опинилася на роздоріжжі між захистом державного інтересу та процесуальною зручністю, залучаючи приватні благодійні фонди як посередників.

Наочною ілюстрацією цієї проблеми стали дві вересневі ухвали Вищого антикорупційного суду. 24 вересня ВАКС затвердив угоду про визнання винуватості з колишнім в.о. глави Адміністрації Президента Сергієм Пашинським. Справа стосувалася подій весни 2014 року — заволодіння арештованими нафтопродуктами, що завдало державі збитків на понад 817 мільйонів гривень. Визнавши провину за ч. 2 ст. 364 та ч. 1 ст. 255 ККУ (зловживання владою з тяжкими наслідками та участь у злочинній організації), фігурант уникнув ув’язнення. Його покарання обмежилося штрафом, річною забороною обіймати державні посади та фінансовим зобов’язанням на загальну суму 1,1 мільярда гривень.

З цієї суми 600 мільйонів протягом двох з половиною років мають надійти до держбюджету. Решта коштів розподіляється інакше: 400 мільйонів спрямовуються фонду «Повернись живим» (грошима або озброєнням), а ще 100 мільйонів — на рахунок БФ «Спільнота Стерненка» протягом 30 днів безпосередньо для потреб Сил оборони.

Проте буквально за кілька днів, наприкінці вересня, той самий ВАКС відмовився затвердити іншу угоду (від 26 серпня 2026 року), укладену між прокурором САП та нардепом від забороненої ОПЗЖ Олександром Качним. Депутата звинувачували у незаконному збагаченні (ст. 368-5 ККУ) на суму понад 12,7 мільйона гривень. Качний визнав провину, погодився на спецконфіскацію майже 13 мільйонів гривень і взяв зобов’язання перерахувати 3 мільйони гривень до фонду «Повернись живим» на протидію ворожим дронам. Суд цю угоду загорнув.

Відмова у справі Качного ґрунтувалася на кількох ключових аспектах, які повністю руйнують логіку, застосовану у справі Пашинського.

По-перше, ВАКС прямо зазначив, що переказ коштів на рахунок приватної благодійної організації виводить ці гроші з-під контролю підписантів угоди та самого суду. Відповідно, суд позбавлений можливості переконатися, що таке рішення відповідає вимогам КПК щодо захисту «суспільного інтересу». Суд запропонував цілком логічну альтернативу: спецрахунок Нацбанку або рахунки Міністерства оборони. Там гроші залишаються державними і спрямовуються на казенні закупівлі чи безпосередньо у військові частини, не перетворюючись на дохід приватної юридичної особи з її власним брендом.

По-друге, суд звернув увагу на фіктивність поняття «добровільності». Коли донат стає безальтернативною умовою доступу до затвердження угоди та уникнення тюрми, він втрачає ознаки благодійної пожертви.

Варто також зафіксувати й додаткову процесуальну підставу відмови Качному: сторони намагалися провести спецконфіскацію майна, оформленого на третю особу — Ігоря Жуковського. Суд вказав, що нотаріальної згоди тут недостатньо для встановлення підстав конфіскації. Втім, питання 3-мільйонного донату суд виокремив як самостійну перепону.

Спеціалізована антикорупційна прокуратура сприйняла цю ухвалу різко негативно, назвавши її штучним бар’єром. Аргументація САП зводиться до того, що великі фонди мають суспільну довіру та відкриту звітність, тоді як державні рахунки не дають змоги простежити цільове використання кожної гривні. Фактично розгорнулася дискусія про те, хто має розпоряджатися багатомільйонними корупційними стягненнями — державний казначей чи приватна структура.

Аналізуючи правову механіку цього процесу, важливо спиратися на законодавство. Глава 35 КПК (статті 468–476) регламентує угоди про визнання винуватості, але жодна стаття не зобов’язує вписувати туди донати. Правовою основою пом’якшення покарання тут виступає ч. 2 ст. 66 ККУ, яка дозволяє суду враховувати обставини, не передбачені закритим переліком. Прокурори підводять це під статтю 470 КПК (суспільний інтерес).

У цьому контексті показовою є постанова Касаційного кримінального суду ВС (від 19 липня 2023 року, справа № 442/2407/22). Вона легалізувала перерахування застави на потреби ЗСУ як пом’якшувальну обставину. Проте орієнтиром касації був саме державний спецрахунок, а не рахунок фонду.

З юридичної точки зору, переказ на фонд — це не штраф і не відшкодування збитків, а добровільна благодійна пожертва. Відповідно до ч. 3 ст. 16 Закону «Про благодійну діяльність та благодійні організації», фонд має законне право витрачати до 20% свого річного доходу на адміністративні витрати (зарплати, логістика, оренда). Стаття 11 цього ж закону забороняє розподіл прибутку між засновниками, проте 20-відсоткова квота на функціонування апарату залишається легальною.

Це означає, що коли 100 мільйонів гривень надходять на рахунок приватної організації (наприклад, БФ «Спільнота Стерненка», який зареєстрований лише 15 січня 2025 року), платіж стає її доходом. Навіть якщо платіж маркований як цільовий («безпосередньо на озброєння»), він бере участь у формуванні загального річного доходу фонду, з якого вираховується допустима стеля на утримання апарату. Контролювати, яка конкретно гривня пішла на дрон, а яка на зарплати штату, майже неможливо — і точно це не у владі суду. Таким чином створюється цілком легальна «тінь», яка містить ознаки корупційного ризику: іменний отримувач, конвертація державних стягнень у політичний та репутаційний капітал фонду, відсутність прямого підзвітного ланцюжка до армії.

Практика переказу коштів військовим народилася в умовах воєнного стану. У лютому–березні 2022 року судді почали переводити внесені застави на спецрахунки ЗСУ (як-от 2,6 млн грн за рішенням ВАКС від 28 лютого 2022 року). Тоді адресатом була винятково держава.

Поступово донат увійшов у тексти самих угод. Базовим прецедентом вважається вирок ВАКС від 3 березня 2023 року (справа № 991/175/23). Згодом практика розширилася на районні суди, а поруч із держрахунками почали з’являтися рахунки благодійних фондів, зокрема й іменних. Масштаби вражають: за даними ВАКС, лише у 2025 році з 109 вироків 72 базувалися на угодах, завдяки яким ЗСУ отримали понад 321 мільйон гривень. Загалом ідеться про мільярди.

Проте за урочистими звітами губиться кілька важливих деталей. Наприклад, згідно з постановою ККС ВС від 13 серпня 2024 року (справа № 569/730/22), затвердження угоди не позбавляє державу права позиватися щодо цивільного відшкодування збитків. Тобто 600 мільйонів від Пашинського — це не погашення 817 мільйонів збитків зразка 2014 року з урахуванням сучасної вартості грошей.

Крім того, існує стаття 476 КПК, яка передбачає скасування вироку в разі невиконання умов угоди. Але якщо 100 мільйонів зайдуть на рахунок фонду вчасно, процесуально угода буде вважатися виконаною. Навіть якщо звітність про закупівлю виявиться розмитою, суд не матиме важелів впливу, оскільки, як зазначено в ухвалі щодо Качного, втрачає контроль над коштами в момент їх зарахування на рахунок приватної особи.

Так чи інакше, але благими намірами систему поставили перед жорстким іспитом. Спрямування пів мільярда через приватні фонди в одній справі та принципова відмова пропустити аналогічні три мільйони в іншій створює прецедент подвійних стандартів. Держава повинна визначитися: чи будуть антикорупційні вироки наповнювати державний бюджет і прямі рахунки Сил оборони, чи перетворяться на інструмент формування паралельних фінансових потоків для обраних благодійних організацій.

Див. також: конфіденційність адвоката та клієнта і перевірка достовірності синтетичних аудіо- та відеозаписів у кримінальному провадженні.